Вульвовагініти – запальні процеси піхви та зовнішніх статевих органів, є найбільш розповсюдженою гінекологічною патологією у дівчаток. По відношенню до різних гінекологічних захворювань дитячого віку вони складають більше 60%. Найчастіше вульвовагінітом хворіють діти від 2 до 9 років, що пояснюється недосконалістю їхніх процесів імунітету та анатомо-фізіологічними особливостями статевих органів, притаманними даному віку.
В піхві дівчинок до 9-10 років багато заглиблень, складок, воно вистелено ніжною, тонкою слизовою оболонкою, клітини якої містять мало глікогену. Переважає кокова флора. Реакція піхвового середовища після 1 міс. дівчинки є лужною, на відміну від кислого середовища юних дівчат та дорослих жінок, відсутні палички Додерлейна (кисломолочні бактерії), імунні властивості піхви – слабкі. В препубертатний період (10-13 років) під впливом естрогенів змінюється мікрофлора піхви, з’являються палички Додерлейна, утворюється молочна кислота, завдяки чому встановлюється кисла реакція піхвового секрету.
Дослідженню причин виникнення запалення вульви та піхви у дівчаток присвячено багато робіт. Доведено, що вульвовагініти можуть бути наслідком різних зовнішніх та внутрішніх факторів.
Класифікація
Запальні захворювання геніталій розділяють на неспецифічні і специфічні (трихомоніаз, гонорея, туберкульоз). Серед неспецифічних запальних захворювань розрізняють первинні та вторинні, кожні з яких, в свою чергу, діляться на неінфекційні та інфекційні.
До групи первинних неспецифічних запалень відносяться ті захворювання, які викликані безпосереднім впливом на геніталії фізичних (механічних, термічних), хімічних та інфекційних факторів.
До групи вторинних неспецифічних запалень включають такі процеси в геніталіях, які самі являються наслідком первинного загального (кір, краснуха, скарлатина, тонзиліт, ентеробіоз, пневмонія, ексудативний діатез та ін.) або місцевого (апендицит, цистит, проктит та ін.) захворювання. В залежності від тривалості перебігу хвороби неспецифічні вульвовагініти поділяють на гострі (не більше 1 міс.), підгострі (до 3 міс.) і хронічні (більше 3 міс.).
| Група факторів | Окремі фактори або умови |
| Анатомо-фізіологічні особливості геніталій у дівчаток | Надмірна складчастість слизових оболонок. Низька естрогенова насиченість. Недостатнє вироблення глікогену. Тонкість, уповільнене обновлення епітелію статевого тракту. Нейтральне або лужне середовище піхви. Недостатнє змикання статевих губ в задніх відділах. Переважання у піхві кокової флори. Знижений місцевий імунітет. |
| Ендогенні патологічні фактори | Анемія; системні захворювання крові. Цукровий діабет. Ексудативний діатез. Гломерулонефрит, пієліт, цистит. Інфантилізм. Тимчасове зниження загальної імунологічної реактивності або імунодепресивні стани. Вікова імунологічна перебудова. Наявність екстрагенітальних осередків гострої або хронічної інфекції. Наявність поліпів, кістом з порушенням живлення; тривала маткова кровотеча, накопичення крові в рудиментарних утвореннях. Ентеробіоз. |
| Екзогенні патологічні фактори | Травма статевих органів. Потрапляння до піхви стороннього тіла. Неохайність дівчинки. Невиправдано часте підмивання або спринцювання. Використання для підмивання концентрованих дезінфікуючих розчинів. |
| Шкідливі звички та аліментарні порушення; несприятливі соціально-побутові умови | Переповнення сечового міхура. Запори або нерегулярне випорожнення кишечника. Переїдання. Зловживання прянощами, тонізуючими напоями, шоколадом, їжею, багатою екстрактивними речовинами, алергенами. Паління або перебування в прокуреному повітрі. Вживання алкоголю. Запилення або забруднення повітря або води агресивними речовинами (під час уроків праці; на виробничій практиці; при зберіганні батьками спецодягу вдома). Мастурбація. Порушення ритму сну, читання «збуджуючої» літератури, перегляд фільмів, не призначених для дітей. Ранній початок статевого життя. Недотримання правил особистої гігієни. Зниження контролю за дотриманням правил особистої гігієни в піонертаборі, школі, інтернаті. |
Клініка вульвовагініту
Клінічний перебіг неспецифічних вульвовагінітів відрізняється поступовим розвитком і схильністю до підгострого перебігу, в результаті чого тривалість захворювання вимірюється тижнями і навіть місяцями.
Незважаючи на відмінність етіологічних моментів запалення, клінічні прояви мають багато спільних рис.
Як правило, відмічаються скарги на відчуття печіння після сечовипускання, свербіж та неінтенсивний біль в області зовнішніх статевих органів. Іноді спостерігається іррадіація в пахові області. Інколи біль носить досить інтенсивний характер. До речі, вважається, що больовий синдром більшою мірою притаманний вірусному ураженню геніталій, ніж бактеріальному. Характерно, що дівчинки у віці 4-6 років скаржаться іноді на біль не в статевих органах, а в стегні чи коліні, і при цьому прикульговують. Ця особливість пов’язана, можливо, не стільки з іррадіацією болю в ногу, скільки з притаманною дітям перших років життя поганою диференціацією джерела болю. Природнє почуття сором’язливості інколи примушує більш старших дівчаток вказувати замість області справжньої локалізації болю на живіт.
Загальний стан дітей страждає мало, хоча відомі випадки виникнення неврозу при запаленні, що супроводжується свербежем вульви.
Майже завжди при вульвовагінітах спостерігається чітке відмежоване почервоніння і набряк статевих органів, особливо поверхні великих статевих губ, що доторкаються одна до одної, та переддвер’я. Рідше можна побачити гіперемію та набряк шкіри не тільки зовнішніх геніталій, але й промежини, внутрішньої частини стегон і навіть підчеревної області.
Ще одна обов’язкова ознака запалення геніталій – водянисті жовті або серозно-гнійні білі, проте вони рідко набувають виключно гнійного характеру. Білі досить часто мають неприємний запах, особливо при запаленні, викликаному кишковою паличкою. В гострому періоді білі можуть бути значними та інколи містити включення крові.
Білі, які є ознакою того чи іншого (не обов’язково запального) захворювання, турбують дівчаток, оскільки викликають свербіж, печіння, намокання, роздратування, погіршення загального самопочуття. У зв’язку з тим, що в ряді випадків білі набувають самостійного значення, далі наводяться деякі додаткові дані про білі у дівчаток.
Білі (fluor – витікання) лише в 30% можуть бути визнаними симптомом гінекологічного захворювання у дівчаток; в 55% випадків вони розглядаються як прояв самостійного стану, зумовленого впливом загальних причин. Під кінець, в 15% спостережень білі розцінюються як виключно фізіологічне явище. При попередньому аналізі характеру білів варто скористатися класифікацією, згідно якою виділення зі статевих шляхів поділяють на:
Фізіологічне підсилення виділень (гіпертранссудацію), яка спостерігається в період новонародженості, в пубертатний період, під час вагітності;
Патологічне підсилення виділень, що супроводжує вегетоневроз, алергічні захворювання, інтоксикацію, естрагенітальні інфекції, цукровий діабет та ін.;
Гіпертранссудацію, викликану місцевим запальним процесом інфекційного, механічного або хімічного походження.
Лікування
У випадках, коли запалення має типовий характер, тобто при первинному процесі в формі вульвовагініту, для ліквідації патологічного процесу буває достатньо налагодити дотримання гігієнічних вимог, які в загальних рисах зводяться до підтримування чистоти тіла, промежини, зовнішніх статевих частин, а також частій заміні попередньо попрасованої білизни. Одночасно рекомендується переглянути дієту і по можливості зменшити кількість вуглеводів, виключити подразнюючі речовини, збільшити вживання свіжих овочів та фруктів. Дитячий гінеколог найчастіше стикається з необхідністю лікування вульвовагінітів в умовах поліклініки. В типових ситуаціях амбулаторне лікування виявляється досить ефективним, в стійких випадках показана госпіталізація.
Більш важкі прояви запалення і часті рецидиви потребують, крім дотримання особистої гігієни, по-перше, лікування основного захворювання (інфекційного, обмінного і т.д.) та ліквідації інших етіологічних факторів загального характеру; по-друге, підвищення захисних сил організму (вітамінізація, протиалергійні препараті, стимулююча терапія); по-третє, проведення місцевих протизапальних процедур.
Місцевим процедурам, незважаючи на нетривалість курсу, відводиться значна роль. Рекомендовано, наприклад, обережне промивання піхви за допомогою тонкого еластичного катетеру.
Загальна антибіотикотерапія використовується лише в поодиноких випадках; коли запалення зумовлено гемолітичним стрептококом, при так званій дизентерії піхви, і коли вульвовагініт є лише вторинним проявом розповсюдженого інфекційного процесу.
Місцеве використання антибіотиків практикується також лише в виняткових ситуаціях: при рецидивуючих (повторних) вульвовагінітах, коли доведена причинна роль певної мікрофлори. Призначенню антибіотиків може передувати ідентифікацій мікрофлори, а також бажано виявити її чутливість до антибіотиків. Проводиться зрошення піхви антибіотиками, або вони вводяться у складі піхвових паличок або присипок. В склад сучасних свічок, які можна використовувати у дівчаток, входять антибіотики і протигрибковий препарат.
Нормалізація піхвової мікрофлори і профілактика заселення випадковими мікроорганізмами досягається ліквідацією кишкового дисбактеріозу і введення у піхву бактерій, що подібні за культуральними якостями до палички Дедерлейна. Антагоністами багатьох патогенних мікроорганізмів і грибів є молочнокислі бактерії. Після місцевого лікування дітям корисно давати в їжу такі молочні продукти, як сир, кефір, кисляк. Успішно використовується молочнокисла суміш «Наріне» не тільки з метою профілактики рецидиву вульвовагініту, але й з метою лікування.
Мікотичний (грибковий) вульвовагініт
Більше ніж у половини дівчаток, що страждають вульвовагінітом, виявляють дріжжеподібні гриби. Нерідко виникають асоціації з бактеріями і трихомонадами (20%), генітальним герпесом, гонококом.
Мікоз може виникнути у всіх вікових періодах, однак найбільш схильні до нього дівчатка грудного і раннього дитячого віку, а також пубертатного. Лікар повинен пам’ятати про можливість внутрішньоутробного зараження плоду кандидозом від хворої вагітної жінки. Частіше, однак, трапляється зараження новонародженої від хворої матері або носійки при проходженні через пологовий канал. Привертає увагу ідентичність кандидозної флори у піхви матері та кандидоз шкіри, порожнині рота та піхві дитини. У дітей ослаблених, народжених недоношеними або в асфікції, зараження, яке виникло при проходженні інфікованими пологовими шляхами, може перерости в генералізований кандодоз і навіть кандидозний сепсис.
До факторів, які сприяють розвитку кандидозу, належать:
- зниження захисних сил організму (при гіповітамінозі, виснажливих загальних захворювань);
- захворювання туберкульозом;
- ендокринна патологія (цукровий діабет, порушення функції наднирників);
- хвороба Боткіна;
- шлунково-кишкові порушення;
- первинна і вторинна імунна недостатність.
Дівчатка, які страждають цукровим діабетом, в 5-7 разів частіше уражаються кандидозом різних локалізацій. Майже завжди в процес виявляються залученими кишечник і порожнина рота. У кожної другої дівчинки, яка захворіла кандидозом, спостерігається кандидозне запалення геніталій, яке розглядається лише як частковий прояв загального захворювання.
Довготривале, необґрунтоване або невміле використання антибіотиків широкого спектру також сприяє виникненню кандидозу, потім робить його перебіг стертим, а інколи призводить до генералізації процесу, оскільки ряд антибіотиків сприяє розвитку грибів.
Лікування
Обов’язковою умовою успішного лікування грибкового ураження вульви та піхви є виявлення і ліквідація основного захворювання: збалансування (але не зниження) в раціоні вуглеводного компоненту, лікування цукрового діабету, нормалізація щитовидної залози, яєчників, перегляд антибіотикотерапії, скорочення використання кортикостероїдів або відмова від необґрунтованого їхнього призначення. Показані засоби загальнозміцнюючої, стимулюючої терапії, протиалергійні препарати і вітаміни.
Однією з особливостей кандидозного вульвовагініту, з якою необхідно рахуватись, є стійкий перебіг, схильність до рецидивів. Заради уникнення рецидивів місцеве і загальне специфічне лікування складається не менше ніж з 3 курсів тривалістю по 10-14 днів з 7-10 денними перервами.
Вульву або піхву щоденно обмивають або зрошують 2% розчином гідрокарбаноту натрію, а потім використовують специфічні медикаментозні засоби. Маленьким дівчаткам доцільно призначати ністатинову або клотримазолову мазь.
Ефективність лікування збільшується при поєднаному використанні протигрибкових засобів місцево і всередину. Загальне лікування стає обов’язковим при неефективності місцевого, в тому числі, при рецидивуванні процесу, а також при генералізованих формах. Призначаються такі високоефективні препарати, як ністатин, флуконазол.
Вірусний вульвовагініт
В дитячому віці найчастіше зустрічається вірусний вульвіт або цервіцит шийки матки (остання локалізація може зустрічатись у дівчат, які живуть статевим життям). Вірусна природа запального процесу обумовлена вірусом такого захворювання як герпес половых органов, цитомегаловірусом, папіломавірусом, аденовірусом, вірусом Коксакі, вірусами грипу і парагрипу. Іноді зустрічається змішана вірусна інфекція, яка відрізняється більш вираженою клінічною картиною. Первинний герпетичний вульвіт може протікати одночасно з герпетичним стоматитом.
Лікування
Антибіотикотерапія ефективна лише при приєднанні бактеріальної інфекції. В першу добу можна рекомендувати введення імуноглобуліну, призначення імуностимулюючих препаратів. Проводять вітамінізацію.
Дівчаток, які страждають хронічними вульвовагінітами, спостерігають протягом 1 року до повного клінічного одужання.
Огляд дівчаток в школах, школах-інтернатах і дитячих будинках проводять з 1 класу. Огляду школярок передує пояснювальна бесіда про особисту гігієну молодої дівчини, гігієну менструального періоду, значення гінекологічних профоглядів.
Задайте своє запитання
Якщо у Вас виникли запитання, обов'язково задайте їх у клініці Isida за телефонами:
0-800-35-92-86 (для українських операторів зв'язку),
+38-044-455-88-11 (для міжнародних),
через Telegram або Viber за номером:
+38-097-455-88-11
Також можливо задати своє запитання на спеціально створеній для цього формі сайту.
