15 жовтня були визначені переможці конкурсу-сповіді «Дитина понад усе». Безкоштовне лікування в клініці ISIDA зможуть пройти:
- Родина Церт, Київ
- Родина Самсонових, Кривий Ріг
- Родина Виноградових, Київ
Одна з учасниць не змогла стримати сліз, почувши про те, що її історія зворушила журі конкурсу та що саме їй вирішили подарувати шанс на довгоочікуване материнство.
Своїми історіями про нестримне бажання стати батьками поділилися понад 200 подружніх пар. Більшість із них пройшли безкоштовне обстеження в клініці ISIDA - консультацію лікаря-репродуктолога, УЗД малого таза, спермограму.
Нагадаємо, що конкурсу-сповідь «Дитина понад усе» проходив із 18 серпня по 30 вересня 2014 року на території України.
Історія родини Церт
м. Київ
Моя сповідь... И вот мне судьба подкинула шанс, Стать мамой смогу я, возможно, И только один очень важный нюанс - Детишек зачать очень сложно. А может быть, я смогу победить И члены жюри назовут мое имя? Надежду мне могут они подарить, Тревогу оставить, семью сохранить... Есть много таких же несчастных, как я! Рассказов, трагедий вы много прочтете... Прошу, вы поймите всех: жизнь без дитя – Одноцветна, циклична, как в автопилоте. Мы все очень хотим получить Огромный ваш шанс, который даете. Годы депрессий и боль облегчить, И радость, и счастье в жизнь троих вы внесете!!!
І ось мені доля підкинула шанс, Стати мамою зможу я, можливо, І тільки один дуже важливий нюанс - Діточок зачати дуже складно. А може бути, я зможу перемогти І члени журі назвуть моє ім'я? Надію мені можуть вони подарувати, Тривогу залишити, сім'ю зберегти... Є багато таких же нещасних, як я! Розповідей, трагедій Ви багато прочитаєте... Прошу, ви зрозумійте всіх: життя без дитя Одноколірна, циклічна, як в автопілоті. Ми всі дуже хочемо отримати Величезний ваш шанс, який даєте. Роки депресій і біль полегшити, І радість, і щастя в життя трьох ви внесете!!!
Пишу не чорнилом... Пишу сльозами своїми, папір все перенесе... Давно, років у 15-16, я мріяла бути наймолодшою, найстильнішою й найпривабливішою мамою на батьківських зборах. Минали роки... У 18 років я перший раз одружилася... За два роки спільних зусиль нічого з діточками не вийшло, ми розлучилися... Згодом виявилося, що у нього був роман на стороні та вагітність коханки підштовхнула його до розлучення... «Ну нічого, я тямуща... Багато хто вчинив би те ж саме на його місці...» – думала я.
Майже одразу після розлучення я зустріла ЙОГО... Це було кохання з першого погляду, в яке я не дуже вірила. Побачивши його, я пообіцяла подрузі, що він стане моїм чоловіком! Через півроку ми вже разом жили... Ще через рік почали говорити про дітей… Ми почали старатися, але знову тиша... Через 4 роки надій я в перший день затримки купила тест і побачила довгоочікувані дві смужки... Нашій радості не було меж. Ми купили торт того ж дня й повідомили батьків… Наступного дня я з гордо піднятою головою та повним серцем щастя летіла на прийом до гінеколога… Але... УЗД... Госпіталізація до пологового будинку з загрозою зриву... Наркоз... Операція... Позаматкова… Видалення однієї труби… Борги за лікування... Борги за реабілітацію на грязях від спайок… Борги, борги, борги...
Рік оговтування та візит до приватної клініки для визначення причини безпліддя… Рік аналізів, величезні гроші й результат: спайки в трубі, що залишилася… Лікар каже: «Вихід один: відрізати трубу та на ЕКЗ...» Із таким рішенням я була незгодна. Та й грошей би не вистачило. Ще півроку депресії… Я не знала, що робити... Трубу шкода... Дитину хочеться… Дивлячись, як мій цивільний чоловік грає з усіма дітьми наших друзів, серце кров’ю ще більше обливалося...
Весілля хотіла, але прив’язувати здорову людину до безплідної жінки мені здавалося гріхом… 21.12.12 ми все-таки одружилися. Незважаючи ні на що він захотів пройти зі мною цей шлях. За весільні подарунки я пішла в іншу клініку, де мені зробили пластику труби... Гормони в порядку, труба в порядку, фолікули в порядку… Повна сумісність із чоловіком. Хороша спермограма.
Вирішила я спробувати інсемінацію... Знову дві смужки!. Але випадкова сварка моїх батьків довела мене до нервового зриву та зриву вагітності. Чоловік в шоці, я в депресії... Батьки звинувачували в усьому себе… Минув майже рік. Щомісяця наприкінці циклу я божеволію. Мені здається, що ростуть груди, нудота, запаморочення, зміна настрою, плаксивість, пару годин затримки – уже збираюся за тестом. Придумую ім’я малюку, вираховую знак зодіаку через 9 місяців, гладжу животик... Але цикл починається знову... Сльози, істерики... Бачу, чоловік вже не витримує. Невдачі на його роботі, ще плюс я... Бачу вже холодок у його очах... Раніше була впевненість у моїй вагітності, потім надія, а тепер хоолооодооок...
Я пустушка!!! Ніби й жінка, а мамою стати не можу, не можу коханій людині подарувати дитину на знак подяки за його любов, опіку та підтримку... Питання сусідів, родичів, друзів про дітей зводять мене з розуму... Усі без страху та розуміння озвучують вголос мої думки, які я хочу заховати глибше «Чоловік тебе кине й піде до іншої, яка може народити»... Мені дуже страшно думати про це, дуже страшно. Життя без нього я не уявляю. Життя без діточок, без дитячого плачу, сміху – це життя без сенсу...
А що я можу зробити? Гроші закінчилися... Мені вже 31 у жовтні ... Але серце повно надії. 10 років спільних зусиль... Але моє серце ПОВНО надії... Ось тільки чоловік стає байдужим... І це страшно.
Колись давно я мріяла стати наймолодшою мамою... Тепер я сподіваюся просто встигнути стати мамою…
Історія родини Виноградових
м. Київ
Напевно, нічого особливого в моїй історії немає. Я звичайна, нічим страшним не боліла, абортів ніколи не робила, безладне статеве життя не вела. І, напевно, ніколи сильно не хотіла стати дружиною, але завжди мріяла стати мамою. Навіть коли зустрічалася зі своїм теперішнім чоловіком, я думала, що якщо завагітнію, то навіть не вимагатиму, щоб він одружився на мені. Виховаю сама дитину. Для мене головне було, щоб хтось називав мене мамою, щоб хтось любив просто так, через те що я є.
Коли мені виповнилося 19 років, я вийшла заміж. Одразу ж мріяла стати мамою, незважаючи на те, що грошей як таких не було навіть на нас двох. Ми жили від зарплати до зарплати. Грошей на хліб не завжди вистачало. Але я думала що моя бабуся, з якою я тоді жила, сидітиме з правнучкою, а я працюватиму.
Але незабаром померла бабуся, а я так і не завагітніла. Через півроку я вперше пішла до гінеколога. Вона мене заспокоїла, сказала, що після таблеток це нормально. Потрібно чекати рік. Потім була блуканина час від часу по лікарях, мені постійно виписували гормони, збільшувалася вага. Усі лікарі говорили, що жодних проблем немає, постійно давали направлення на купи аналізів і нічого не говорили. Ось так і минуло вже 12 років.
За ці 12 років усі мої подруги, усі мої рідні, навіть племінниці народили дітей. Деякі по двоє. Нам складно стало з ними спілкуватися. Нас перестали розуміти. У всіх розмови були тільки про дітей. А нам і розповісти немає про що. Важко постійно чути від рідних слова: «Ти не розумієш, у тебе ж немає дітей». Так, на жаль, я не розумію, але й мене ніхто не розуміє. Ніхто не розуміє, як болить серце, коли в домі не чути дитячих голосів, коли немає кому назвати тебе «мамою». Важко бачити, коли від тебе всі намагаються відсторонитися, як від заразної якоїсь. Моя найкраща подруга, з якою ми дружили з дитсадка та яка ще в школі пообіцяла, що я стану хрещеною її дитини, одвернулася від мене одразу після народження її дитини. Вона відсторонилася від мене, перестала зі мною спілкуватися й охрестила свою дитину так, щоб я не знала. Як мені сказали, вона вирішила, що я можу наврочити її дитині. А дитина їй дорожче.
У мене є хрещеник, син моєї сестри. Я його дуже люблю. Але все-таки сподіваюся на своїх. Хоча з кожним роком це все буде складніше й складніше. Уже не дівчинка все-таки.
Якось мій шестирічний хрещеник (коли його мама лежала в пологовому будинку після народження молодшої дочки) кілька днів у мене ночував і запитав у мене: «Ти не знаєш, звідки діти беруться в животику? Запитай у моєї мами, і хай у тебе теж буде дитинка, щоб ти була мамою, а Ярик – татом», – це, з одного боку, розчулює, з іншого боку, це дуже важко й боляче. Торік ми серйозно взялися за це питання. Здали всі аналізи, які були потрібні, навіть зробили інсімінацію. Але нічого не вийшло. У січні готувалися до ЕКЗ у природному циклі. Але знову не вийшло. Вирішили збирати гроші на звичайне ЕКЗ. Але поки збирали, усі послуги знову подорожчали. Тепер знову збираємо, на нові ціни. Робимо нові аналізи тепер у клініці ISIDA.
Дуже сподіваюся, що у нас все вийде, адже не хочу бути однією з бабусь, яка ненавидить усіх дітей і яку всі оминатимуть. Я не хочу, щоб мене жаліли, не хочу доживати старість на самоті. Адже діти – це все, що є в нашому житті. Я не вмію писати красиво. Але все написано дуже щиро.
Історія родини Самсонових
м. Кривий Ріг
Мене звуть Світлана. Хочу розповісти Вам свою історію… Історію про нестримне бажання відчути радість материнства, відчути дотик до такої ніжної шкіри малечі, побачити ті маленькі очки, які дивитимуться на мене із поглядом найріднішої людини у світі…
Вимолюємо у Всевишнього дитинку 7 років... Довгі 7 років.
Заради досягнення мети подорожували з чоловіком у паломницьких турах: купалися у джерелі Святої Анни, прикладалися до Ікони Почаївської Божої матері, до мощів Святого Миколая Іскрівського, навіть пощастило побувати на місцях народження та воскресіння Сина Божого в Єрусалимі, прикладалися до Великої Ізраїльської Стіни Плачу... Так, звісно, у лікарів були, обстеження проходили…
Перший похід у клініку: зробивши УЗД та аналізи на гормони, лікар мені сказала, що не все так погано, що потрібно перевіряти чоловіка. Чоловікові, який здав спермограму та ще купу інших аналізів, лікар сказав, що не все так погано, що потрібно перевіряти дружину.
Похід у другу клініку: здавши купу тих само аналізів (оскільки попередні вважалися вже несвіжими) та пролікувавши чоловіка рік (вибивши кучу грошей), лікар розвів руками і сказав, що йому потрібно шукати іншого лікаря не уролога, а андролога.
Похід у третю клініку (перинатальний центр): чоловік знову здав ту ж саму купу аналізів., оскільки вони приймають аналізи, зроблені саме в їхній клініці, викинувши ще купу коштів, щоб отримати ті ж самі результати… Лікувала лікар його майже рік дорогими препаратами, які можна було купити лише виключно ж у неї! Прийшовши на черговий прийом, він дізнався, що лікар померла. Тоді лікар з цього перинатального центру порадила йому звернутися до іншої клініки…
Похід у четверту клініку: лікар уролог-андролог знову-таки сказав здавати ту ж саму купу аналізів, але саме в їхній клініці, оскільки з інших клінік аналізи не приймаються.
Ось так… Із купою однакових аналізів на руках та без конкретного призначення лікування… Натрапивши на рекламу Вашої клініки, мі зрозуміли, що це знак з неба, що Ви допоможете нам розібратися, у чому річ, та досягти бажаної мети.
Із повагою до Вас та з надією на Вас, родина Самсонових.
