Часи роботи
  • ISIDA Медмістечко
  • Понеділок – п'ятниця 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 18:00
  • ISIDA Оболонь
  • Понеділок – п'ятниця 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 18:00
  • ISIDA Лівобережна
  • Понеділок – субота 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 18:00
  • ISIDA Печерськ
  • Понеділок – п'ятниця 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 18:00

«Невиношування вагітності – випробування, яке можна пройти», – вважає Наталія Харченко

14 червня 2018

Клініка ISIDA робить подарунок майбутнім мамам – пропонує скористатися такими спеціальними пропозиціями:

«ISIDA test drive» – це можливість отримати безкоштовно першу консультацію лікаря-гінеколога у відділеннях клініки ISIDA:

А також – пройти УЗ-дослідження в цих відділеннях.

Скориставшись спеціальною пропозицією «ISIDA test drive», Ви отримуєте можливість особисто ознайомитися з клінікою ISIDA, сформувати власну думку про рівень професіоналізму фахівців клініки, рівень сервісного обслуговування тощо. Ця спеціальна пропозиція дійсна тільки для пацієнток у першому триместрі вагітності, які ще жодного разу не були в клініці ISIDA.

Детальніше: https://isida.ua/test-drive/

Про свій досвід невиношування вагітності Наталя розповідає дуже простими, але зворушливими до глибини душі словами. Її історію треба знати всім, хто так само, як вона, бореться з проблемою невиношування вагітності. І хто, можливо, готовий уже опустити руки... Наталія вірила, боролася та перемогла.

«Моя історія почалася в 2005 році, коли я завагітніла вперше. Тоді я була впевнена, що кожна вагітність закінчується народженням дитини і я не стану винятком із цього «правила». Та раптом щось пішло не так і я вже лежала на ліжку пологового після першого в моєму житті викидня (ненавиджу це слово!). Пам’ятаю, як втішав мене тоді медичний персонал, наводячи дані статистики про те, що 20% вагітностей закінчуються викиднем і запевняючи, що наступного разу все обов’язково «буде добре!»

Минув час, я оговталась і почала готуватися до наступної вагітності. Обстеження-лікування-консультації спеціалістів і ось – омріяні дві смужечки. Ледве дочекавшись необхідного терміну, я побігла на УЗД. Того разу я все зрозуміла з виразу обличчя лікаря, який вдивлявся в екран монітора. Серцебиття відсутнє, діагноз «завмерла вагітність». І хоч як намагався втішати і підбадьорювати мене лікар, я ніяк не могла усвідомити, що «все добре» цього разу вже не буде!

І знову той самий сценарій – обстеження, лікування… Я вислухала багато думок із цього приводу різних спеціалістів. Сама почала читати медичну літературу, шукала подібні історії, боялася не проґавити щось важливе в наступній вагітності.

Третя моя вагітність настала не так швидко, як мені того хотілось. Ми навіть вирішили спробувати ЕКЗ. Та за місяць до запланованої процедури я завагітніла. Одразу здала необхідні аналізи й, отримавши гарний результат, я трохи заспокоїлась і почала тихо насолоджуватися станом вагітності. А подолавши критичний період ранніх викиднів, зітхнула з полегшенням і точно була впевнена, що народжу цього разу.

Та як грім серед ясного неба мене вразив результат скринінгу і необхідність призначення процедури амніоцентезу! Саму процедуру біопсії переносили з різних причин п’ять разів! За цей час я втратила будь-який спокій, сон і майже здоровий глузд. А в день, коли я приїхала на процедуру, в мене почалася кровотеча і мене на «швидкій» доправили до пологового. Там щосили намагалися зупинити кровотечу та все виявилося марним. Ніч я провела з переймами, а на ранок я втратила свою третю вагітність на 5-місячному терміні.

третя

Пам’ятаю, як лежала в палаті після наркозу і, повернувши голову, побачила на сусідньому ліжку свою маму. Я подумала, що це мені сниться або я ще під дією анестезії. А з’ясувалося, що мама приїхала до мене і, побачивши моє простирадло на каталці в коридорі, втратила свідомість. Тоді я дала собі слово, що наступного разу (якщо він настане) я до останнього приховуватиму все, що пов’язане з темою вагітності та моїм емоційним станом. Занадто боляче рідні переживали мій біль.

Про свій душевний стан того часу багато не писатиму. Скажу лише, що такий біль жоден час не в змозі подолати! Я зненавиділа фразу «все буде добре», якою мене намагалися втішати ті, хто знав про мою біду. Я і зараз так не кажу, завжди кажу: «буде так, як має бути, а добре чи погано – покаже час».

Після втрати третьої вагітності мій діагноз звучав «звичне невиношування». І я вже знала, що кожна наступна втрата зменшує шанси виносити «нормальну» вагітність. А час ішов швидко і це було не на мою користь. Я почала заглиблюватися в тему невиношування вагітності, причини її виникнення, шукала шляхи вирішення.

Тому при настанні четвертої вагітності я в день позитивного результату тесту поїхала на «збереження» до пологового, де мене вже добре знали. Але через три тижні мене виписали з діагнозом «завмерла вагітність». Ні тонна пігулок, ні крапельниці, ні уколи, ні постійне горизонтальне положення не допомогли зберегти вагітність. Так я втратила її вчетверте!

Дивно те, що після тієї втрати я усвідомила, що звикла до такого стану. В мене не було вже істерик, депресій і риторичного запитання «Чому?» Я зрозуміла, що стала більш жорсткішою і сильнішою. Казала собі: «Ну добре, мені не звикати, не вдалося і цього разу, рухаємось далі.» Я була сердита на якусь невидиму силу і наче влаштувала внутрішню боротьбу з нею. Зрозуміла, що як тільки я впадала у відчай – вона брала верх наді мною. Та й часу для відчаю мені було шкода. У мене був єдиний вихід – рухатися далі з новими силами.

Одного разу лікар-ендокринолог (до якого я пішла, аби почути думку ще одного спеціаліста), вислухавши мою історію, наполегливо порадила мені звернутися до клініки ІSIDA. Пам’ятаю, тоді я скептично кивнула головою, подумавши: «Дивно, що в ІSIDA я ще не була. Треба буде піти».

У клініку ISIDA я прийшла восени 2014 року з товстою папкою свого анамнезу і купою запитань в голові. Ксенія Георгіївна Хажиленко швидко гортала сторінки, скануючи їх своїм поглядом, і так само швидко та багато говорила про мою проблему та можливі методи її вирішення. Я слухала і ніби почувалася ученицею зі строгою вчителькою (такою вона мені здалась). Я навіть забула все, що хотіла запитати, тільки кліпала очима і намагалась запам’ятати те, чого раніше не знала. Наприкінці лекції вона сказала, що для повної картини нам із чоловіком треба пройти деякі обстеження і з результатом прийти знову. Тоді я зрозуміла, що вже нікуди звідси не піду. Так приголомшили мене компетентність лікаря і рівень клініки.

За три роки «співпраці» з ISIDA я, на жаль, втратила ще одну – п’яту вагітність. Та це мене не зупинило.

Шоста моя вагітність настала під строгим контролем лікарів ISIDA і з чітким дотриманням розписаного лікарем алгоритму дій. Від самого початку розпочалася нелегка боротьба за збереження моєї мрії. Я ретельно виконувала всі призначення і вказівки лікаря, кожен пройдений день був для мене маленькою перемогою. На моїй кухні стояв календарик, на якому я маркером розписала тижні вагітності та закреслювала пройдені дні. Кожен день був під загрозою і я усвідомлювала, що вагітність може обірватися в будь-яку мить!

Важко і страшно стало, коли ми подолали 20-тижневий термін – точку неповернення. А коли провели профілактику респіраторного дистрес-синдрому плода, я почала готуватися до сценарію передчасних пологів. На моєму комп’ютері і досі залишилась папка під назвою «передчасні пологи». Туди я зберігала все, що стосується дітей, народжених передчасно. Я вивчала діагнози недоношених немовлят і методи їх лікування. Прочитала сотню історій передчасних пологів. Навіть знайшла компанію, яка шиє одяг для дітей з екстремально малою вагою. У такому форматі я перебувала до 37-го тижня, коли прийшла знімати песарій, який тримав шийку моєї матки. Ні я, ні мій лікар не могли повірити в те, що я доходжу до такого терміну. А те, що я народила на 41-му тижні, стало для нас дивом!

Так, під Новий рік, на 41-му тижні вагітності, в майже 39 років методом екстреного кесаревого розтину я народила доньку, яку назвали Вірою! Саме віра не давала мені здатися всі ці довгі роки і залишалася зі мною, попри всі негаразди. З пологового ми виписувались 31 грудня з таким собі подарунком долі під ялинку.

Новорічний

Я стримала своє слово – і мої рідні дізнались про мою вагітність майже наприкінці терміну. А батьки чоловіка – в день пологів! Їхня реакція – це окрема історія.

Я ще довго не могла усвідомити, що виносила і народила дитину. Тривалий час було відчуття, наче все це відбулося не зі мною, а мені просто сниться сон.
Сказати, що я нарешті заспокоїлась, не можу. Тепер усі мої хвилювання стосуються найдорожчого, що маю.

Обертаючись назад й аналізуючи ситуацію, я розумію, що просто мала пройти цей нелегкий шлях. За цей час я багато чого усвідомила, змінила своє ставлення до життя загалом, почала цінувати те, чого не помічала раніше.

Усі, хто дізнався про народження моєї доньки, питають, чи хотіла б я народити ще. Відповідь – так, тільки за умови підтримки мого лікаря й ІSIDA. Взагалі я подумала, що з ІSIDA пройшла повний «цикл» – готувалась до вагітності, вагітніла під її контролем, виношувала з нею, народжувала, а тепер ще й спостерігаємось із донькою. Такий собі «ол інклюзів» вийшов.

Свою історію я розповіла для жінок, які опинилися в подібній ситуації. Хочу, щоби ви знали, що не самотні, нас таких є певний відсоток. Просто на нашу долю випали такі випробування і ми мусимо їх пройти, бо воно того варте! Бажаю всім нам здоров’я, сил, віри і добра!
Дякую Богу за все-таки почуті молитви і долі за зустріч зі своїм лікарем і ІSIDA».

«Випадок із Наталією справді був непростим, проте не унікальним. Але кожного пацієнта ми сприймаємо як унікального, і до кожного випадку «невиношування» підходимо дуже скрупульозно й індивідуально, – коментує розповідь Наталії Харченко Похитун Марина Василівна, лікар акушер-гінеколог клініки ISIDA. – До нас, у клініку ISIDA, нерідко приходять уже майже зневірені жінки з діагнозом «звичне невиношування». І багатьом із них нам вдається допомогти. Величезний практичний досвід, застосування передових технологій і методів лікування дають нам можливість робити те, що багато наших пацієнток зі сльозами на очах називають потім «дивом». Це не диво, просто професійна робота всього колективу клініки і віра наших пацієнтів у нас. Але результати нашої спільної роботи нерідко і нас, лікарів, зворушують до сліз. Так приємно бачити людей щасливими».