Два ліжечка, дві люльки в автомобіль, дві пляшечки. Для цієї сім’ї будь-яка покупка завжди помножується на два, тому що в її житті з’явились одразу дві прекрасні дівчинки. Наша героїня, Олена Кудрявцева, точно знає, як справлятися з таким подвійним щастям.
–Олено, Ви були готові до того, що доньок буде одразу дві?
–Ми з чоловіком дуже хотіли дітей. До їхньої появи ми були одружені 5 років. Відпочили, почали будувати свою кар’єру і в певний час зрозуміли: прийшов час просити Боженьку про діточок. Коли дізнались, що у нас буде двійня, пережили невеликий шок. Пам’ятаю, телефоную чоловікові і кажу: «Женю, у нас двоє». А він мені: «В смислі двоє?». Коли прийшло усвідомлення, прийшло і бажане щастя.
–Страх, переживання були? Все-таки виносити одну дитину – це праця, а одразу двох…
–Страху не було зовсім. Під час вагітності я добре почувалася, завжди була активною. Ніхто навіть не міг припустити, що у мене двійня – живіт не був величезним. Багато просто не розуміли, як дітки там поміщаються! Не зовсім легким виявився тільки перший триместр – був токсикоз.
–Ваші малятка з’явилися на світ самостійно або за допомогою кесаревого розтину?
–Я дуже хотіла народжувати сама, але в останній момент у мене почав підвищуватися тиск, і лікарі вирішили робити кесарів. І не дарма. Виявилося, що у однієї дівчинки було потрійне обвивання пуповиною. Тому, навіть якщо я б почала народжувати самостійно, з другою дитинкою все одно прийшлось би робити кесарів. Доньки народилися здоровенькими і з хорошою вагою – 2 690 і 2 720 грам.
–Коли тільки повернулись після пологів додому, важко було з двійнятами? Як вам допомагали, підтримували?
–На пологах був присутній чоловік. Як сильна людина, він надав величезну моральну підтримку. Вдома він також намагався у всьому допомагати, і я за це дуже вдячна, адже йому також було несолодко. Опісля, в пологовому будинку зі мною була мама. Але маляток я від себе не відпускала. Мамина улюблена історія: коли в пологовому будинку, після трьох практично безсонних діб я задрімала, вона вирішила відкотити від мене візочок з однією дівчинкою, щоб я відпочила. Одразу я відкрила очі і скрикнула: «Не чіпай! Це ж мої діти!» Після виписки допомагали близька подруга, невістка, батьки. Спочатку у маляток не було режиму, вони прокидалися одна за одною, і мені довелось навіть купити спеціальну подушку, щоб годувати одночасно.
–А що було найскладнішим в побуті?
–Нестача сну і коли діти хворіють. Якщо у однієї малої виникають тривожні симптоми, то, щоб ти не робив, інша також захворіє. До речі, коли до мене приїжджали подруги і бачили відразу двох крихіток, припиняли жалітися, як їм важко з дітьми. У нас з чоловіком навіть народився жарт: коли в сім’ї з’явиться ще одна дитина, я зможу ними «жонглювати».
Таке навантаження Вас не злякало – хочете ще діток?
–Так, дуже! Хлопчика обов’язково, хоча і дівчинці будемо раді!
–Коли з’явився час на відпочинок?
–Через три місяці стало набагато легше, але безсонні ночі продовжилися. Крім того, в кінці січня (коли дівчаткам було 2 місяці) я вийшла на роботу. Ще до пологів прийняла таке рішення. Мені здається, що післяпологова депресія в основному викликана тим, що в житті мамочки нічого не змінюється. Як «день байбака»: постійно одне і те саме. Не хочу, щоб так було і у мене.
–Не стомлюєтеся від такого ритму життя?
–Я забула, що таке втома. Або, принаймні, змінила ставлення до неї. У мене виробилася звичка: спиш мало, встигаєш багато.
–Ви вже їздили відпочивати з дітками?
–Почали з Закарпаття. Виїжджали вночі на машині, і мої піврічні дівчатка всю дорогу проспали в люльках. Потім все літо провели в Криму. Коли маляткам виповнилось 11 місяців, ми вирушили у Дубаї, доньки чудово перенесли переліт, та й від моря вони були у захваті. Оскільки в цій поїздці наші принцеси вже впевнено ходили, це спростило відпочинок. Взагалі вважаю, що діткам потрібна зміна оточення, спілкування з іншими людьми. Наші дівчатка практично весь час з нами – в походах магазинами, в поїздках. Одним словом, знайомимо дівчаток з навколишнім світом.
–Як вони одна з одною спілкуються?
–Їм дуже комфортно разом, і навіть вранці їм важливо розуміти, що вони разом. Одного разу на морі я прокинулася з Поліною рано. Аріна ще спала в люльці в кімнаті з моєю мамою, і я, вирішивши їх не будити, пішла з Поліною на пляж. Коли Аріна прокинулася і не побачила в кімнаті мене і сестру, у неї відбулася істерика, і мамі довелося негайно шукати нас біля моря.
–По характеру дівчатка різні?
–Від самого народження було відчуття, ніби вони міняються місцями: раптово Аріна починає поводитись, як Поліна, а Поліна – як Аріна. І для нас це був шок, містика якась! Все змінилося до дев’яти місяців, після їхньої хвороби під час відпочинку на морі. Коли небезпека минула, ми помітили, що доньки різко подорослішали, і кожна стала сама собою.
–Що найважче у вихованні двійнят?
–Головне – доньок любити і подавати їм хороший особистий приклад, адже діти більше повторюють за дорослими. Дівчатка завжди уважно слідкують за тим, як ми з чоловіком спілкуємося, і я почала помічати, наскільки ніжно вони ставляться до нас. Малятка можуть просто підійти і покласти голівку мені або чоловікові на коліна, подати ручку або просто доторкнутися з такою любов’ю і трепетом, що ти готовий віддати все за те, щоб цих моментів було якомога більше. Мені здається, головне – створити у дитини відчуття захищеності, і від того вона стане щасливішою.
–Коли прийшло усвідомлення щастя материнства?
–Для мне найбільше щастя було на другий день після народження дівчаток, коли лікарі ISIDA, оглядаючи малят, сказали мені заповітне: «Здорові!», я розуміла, наскільки щаслива.
–Які враження залишились у Вас від ISIDA?
–Найкращі! Мені подобається в ISIDA все: починаючи від адміністраторів на рецепції, які, як добрі феї, завжди в доброму настрої. Складається враження, що вони пам’ятають кожного пацієнта! Навіть зараз, коли я приходила на огляд, була приємно здивована: гардеробниця поцікавилася, як поживають мої дівчатка. Хоча у мене, дякуючи Богові, і не було критичних ситуацій, але я знала, що в будь-яку хвилину мені прийдуть на допомогу професіонали високого класу. Я впевнена, що в клініці працюють лікарі з золотими руками і добрими серцями. Адже можна піти від лікаря без позитивних емоцій, а ось я кожного разу, виходячи з кабінету лікаря, розуміла, що частинка його серця буде зі мною. А відчувати підтримку і розуміння для вагітної дуже важливо. Саме тому я і звернулась в ISIDA і з задоволенням рекомендую цю клініку всім.
Задайте своє запитання
Якщо у Вас виникли запитання, обов'язково задайте їх у клініці Isida за телефонами:
0-800-35-92-86 (для українських операторів зв'язку),
+38-044-455-88-11 (для міжнародних),
через Telegram або Viber за номером:
+38-097-455-88-11
Також можливо задати своє запитання на спеціально створеній для цього формі сайту.
