Альону Шевцову, 28-річну маму трьох малюків, можна прийняти за їхню старшу сестру. Водночас її погляди на життя та материнство ґрунтуються на дуже зрілій позиції: будьте відкритими та доброзичливими – і світ відповість взаємністю.
Альоно, Ви стали мамою у доволі юному віці й зважилися на народження трьох дітей – чи не було у Вас думки про те, щоб зачекати, пожити для себе?
У нас із чоловіком все відбувалося дуже швидко. Коли ми зустрілись, одразу зрозуміли, що створені одне для одного. Я переїхала до нього через два тижні після знайомства. Може, для рідних та оточення таке рішення було несподіваним, але я була впевнена у правильності свого вибору. Якийсь час ми жили для себе, подорожували. А потім нас стало троє – народилася донька Роксолана. Через два роки з’явилася Варвара, а ще через два – син Льова. Мене повністю поглинули турботи про дітей, і часом здається, що роки промайнули за одну мить. Іноді, коли вкладаю малят спати, навіть сльози на очі навертаються: як швидко вони дорослішають! Наче вчора виписувалася з пологового будинку, а сьогодні 6-річна Рося вже майже школярка.
Усі Ваші малюки з’явилися на світ у ISIDA. Чому обрали саме цю клініку?
Бо вона найкраща! Гадаю, не лише в Україні, а й у Європі. Ще до того, як я стала мамою, в цю клініку зверталося багато наших знайомих. Деякі з них вже народжували в інших європейських країнах, зокрема у Швейцарії. Але хвалили вони саме ISIDA. І я переконалася, що вони мали рацію. Мені сподобалося геть усе. Професіоналізм лікарів, світлі, просторі приміщення. Уважне ставлення: тобі завжди зателефонують, щоб нагадати про призначений візит, привітно зустрінуть. А ще в клініці чудове кафе. Це, звісно, дрібниця, але саме з таких маленьких нюансів складається загальне враження. І харчування після пологів, спеціально розроблене для матерів-годувальниць, було чудовим! Навіть виписуватись не хотілося, такими комфортними були умови.
Кому з лікарів клініки Ви довірили народження Ваших малюків?
Я не обирала лікаря для пологів. У мене просто не було в цьому потреби. В ISIDA я завжди зустрічала чудових людей. Першим медиком, з яким познайомилася, була Людмила Володимирівна ПОВХ, вона наглядала за моєю вагітністю. Потім мені пощастило поспілкуватися з багатьма лікарями. Я із задоволенням ходила до психолога, особливо, коли була вагітною вперше. Готуватися до пологів і материнства було так цікаво! Хоч би до кого в клініці я зверталася, чи то фахівець УЗД, чи то косметолог, я завжди отримувала грамотні відповіді на всі свої запитання. Тому я не вважала за необхідне народжувати, як то кажуть, «у знайомого лікаря», оскільки повністю довіряла кожному співробітнику клініки. Усіх трьох моїх малюків приймали різні акушери. І кожні наступні пологи були легшими за попередні. Можливо, це тому, що я вже психологічно була краще підготовленою, але однаково, кожного разу лікарі мене приємно дивували. І от зараз, коли мої подруги просять порадити їм конкретного лікаря в ISIDA, я навіть не можу порекомендувати когось одного. Всі, кого я знаю, прекрасні професіонали, всі молодці!
Ваш чоловік був присутній на пологах?
Так, усі три рази. Навіть не уявляю, як можна народжувати без чоловіка, це така колосальна підтримка! А в нього буквально стояли сльози в очах, такими сильними були емоції.
У вихованні дітлахів Ви з чоловіком дотримуєтеся єдиної стратегії?
Аякже! Для нас дуже важливо з ранніх років привчити дітей до здорового способу життя. Ми жили в котеджному містечку за Києвом, щоб малюки з народження дихали чистим повітрям, бігали босоніж по траві, не боялися застуд. Хвороби, які можна підхопити в дитсадку, теж не біда. Оскільки робота мого чоловіка пов’язана з облаштуванням дитячих і спортивних майданчиків, нашій сім’ї дуже близька тема спорту. А розбіжності виникають лише зрідка – буває, сперечаємось, як одягти дівчаток у театр чи на свято. Я вибираю практичний варіант, а чоловік – більш елегантний. Але якщо говорити серйозно, деяка різниця в стилі виховання все-таки є. Я буваю імпульсивною, а чоловік розважливий. Він старший за мене на 15 років, у нього великий життєвий досвід. Іноді саме йому вдається краще пояснити дітям, що потрібно поважати одне одного.
Із рідними старшого покоління Ваші погляди теж збігаються?
Наші батьки – і мої, і чоловіка – здорово нам допомагають, і я безмежно їм вдячна. Вони дуже чуйні люди. Щоб нам підсобити, готові пожертвувати власними інтересами. Звісно, бабусям і дідусям хочеться побалувати онуків, проте загалом ми стоїмо на однакових позиціях. Ми всі чудово розуміємо: якщо кожен почне доводити свою правоту, в родині будуть конфлікти. Але навіщо витрачати час на суперечки, коли навколо стільки можливостей? Наша бабуся, моя свекруха – знавець театру, а ще вона співає в церковному хорі. Завдяки їй дівчата з раннього віку мають зв’язок зі світом мистецтва. Крім того, діти відвідують недільну школу, де їм розповідають про добрі вчинки. У житті дочкам неодмінно стане в пригоді цей перший досвід знайомства з основами етики.
Але ще до того як дитина навчиться розрізняти добро і зло, вона може ревнувати до молодших, сердитися на них. А які стосунки склалися між Вашими дітьми?
Ніхто ні до кого не ревнував, цього повністю вдалося уникнути. Ми ніколи не виділяли когось із дітей, кожному дарували всю свою любов. Старшенька для нас – Росичка, Розочка. Варенька – наша квіточка-Васильок. Молодший, Льовчик, дивиться на сестер і дуже швидко всього в них вчиться. У нас справжній дитячий садок, до того ж часто приходять гості зі своїми малюками. Ми нерідко влаштовуємо свята, ходимо на пікніки. Сподіваємося, що наші діти теж будуть у колі друзів. Уже зараз вони легко знаходять спільну мову, товаришують з однолітками, дівчата із задоволенням ходять у садочок.
Що, з Вашої точки зору, необхідно для того, щоб діти зростали успішними й активними?
Насамперед навчити самостійності. Дітей не можна ізолювати від соціуму, навпаки, вони мають вчитися жити в ньому. Мені дуже хотілося б, аби вони не знали, що таке психологічні комплекси, що таке страх і невпевненість. Нехай вони не бояться змінювати своє життя, пробувати щось нове й обирати свій власний шлях.
А Ваш шлях? Можливо, реалізувавши себе як мама, плануєте зайнятися кар’єрою?
Скоріше, самореалізацією. За освітою я економіст міжнародних відносин, але, зізнатися, не бачу себе в цій сфері. Мене більше цікавлять відносини між людьми, тому я хочу здобути другу вищу освіту за спеціальністю «Психологія».
Чи не боїтеся знову сісти за студентську лаву? Хай там як, а це навантаження!
Що ви, адже в мене троє дітей, а це означає, що я нічого не боюся. Я й зараз намагаюся розвиватися, займаюся спортом, вокалом, вивчаю англійську. Життя – це рух, знайомства, спілкування з новими людьми. Тому навчатимуся з радістю. Ще не знаю, чи стане психологія моєю професією, але впевнена, здобуті знання знадобляться і в сімейному житті, і у вихованні дітей. Вони ростуть. І мені хотілося б стати їм опорою, давати правильні поради.
Зупинитеся на трьох малюках?
Побачимо, як складеться життя, але поки що таких обмежень ми для себе не ставили. Вагітність, пологи, період годування – все це мені давалося легко і дуже подобалося. І якщо будуть ще діти, у мене немає ані найменших сумнівів, куди звернутися по медичну допомогу. В ISIDA я бачила тільки позитив!
Задайте своє запитання
Якщо у Вас виникли запитання, обов'язково задайте їх у клініці Isida за телефонами:
0-800-35-92-86 (для українських операторів зв'язку),
+38-044-455-88-11 (для міжнародних),
через Telegram або Viber за номером:
+38-097-455-88-11
Також можливо задати своє запитання на спеціально створеній для цього формі сайту.
