Часи роботи
  • ISIDA Медмістечко
  • Понеділок – п'ятниця 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 21:00
  • ISIDA Оболонь
  • Понеділок – п'ятниця 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 18:00
  • ISIDA Лівобережна
  • Понеділок – п'ятниця 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 18:00
  • ISIDA Печерськ
  • Понеділок – п'ятниця 8:00 – 21:00
  • Субота 9:00 – 21:00
  • Неділя 9:00 – 18:00

Богдана Ярова: «У 21 рік я вийшла з пологового будинку з порожніми руками та порваним серцем»

09 листопада 2018

У Богдани Ярової – троє синів. Зараз вона щаслива мати, але ціна, заплачена нею за це щастя, під силу не кожній жінці. Втім, судіть самі. Свою історію Богдана розповідає сама, своїми словами, що йдуть із самісінького серця.

Моя історія почалася дуже давно, 20 років тому. З дуже юного віку я дуже хотіла мати дітей. Я няньчила всіх сусідських дітей і мені це дуже подобалося. У 21 рік я вийшла заміж і ми з чоловіком одразу ж вирішили завести дитину. Все вдалося з першого місяця планування.

Вагітність супроводжувалася важким токсикозом, але думки, що вагітність може закінчитися не народженням дитини, а чимось іншим, у мене не виникало. З 6-го по 16-й тиждень вагітності я пролежала в лікарні і харчувалася майже виключно внутрішньовенно. Лікарі то пропонували зробити аборт, то дивувалися моїй силі волі, то знову пропонували зробити аборт і не мучити себе, то капали мені якісь препарати, які відключали мене практично на цілий день.

В інституті мені довелося оформити академічну відпустку, бо я могла пересуватися лише від лікарняного ліжка до туалету. Десь із 16-го тижня мені стало трохи легше, мене виписали з лікарні, я почала їсти сама. Здавалося б, найстрашніше позаду.

«Такі токсикози бувають тільки у 2% вагітних», «Далі все повинно бути добре, ти таке пройшла...», – запевняли мене лікарі. І дійсно, стало краще – я благополучно доходила майже до 30-го тижня.

В одну ніч мені приснилося, що я тримаю в руках дитину, а вона вся в крові. Через кілька днів після цього сну вранці я звернула увагу, що дитина не ворушиться, не ворушилася вона і вдень. Пізно ввечері я почала панікувати і вимагати, щоб мене відвезли до лікарні. Мене довезли до лікарні того ж вечора, але вже з температурою під сорок. Мій хлопчик, мій син, помер внутрішньоутробно. У мене почався сепсис.

Я не хочу описувати всіх жахів, які я пройшла зі штучними пологами, реанімацією, переливанням крові. Практично два тижні я пролежала в реанімації. Був місяць травень, у моє віконце зазирала зелена гілочка бузку. Щоразу, коли я відключалася, то думала: побачу я її ще чи ні. Страху смерті не було зовсім. Здавалося, я померла разом із моєю дитиною.

Яровая

Найстрашніше було, коли я прийшла до тями і попросила віддати тіло дитини, щоб поховати, а мені сказали, що вже пізно і вона стала «біологічними відходами». Я вийшла з пологового будинку з порожніми руками, порваним серцем, купою проблем зі здоров'ям.

Я була жива, але всередині я померла. Мені був 21 рік, і я знала, що таке смерть, я знала, що це таке – пережити власну дитину. Наступні два роки я жила в пеклі. Я розлучилася з першим чоловіком, тому що зрозуміла: з ним я ніколи не зможу забути того, що зі мною сталося.

Наступні десять років я прокидалася в холодному поту, якщо мені снилося, що я вагітна. Але минув час, я вдруге вийшла заміж, і біологічний годинник у 32 роки почав цокати в моїй голові дуже сильно. Бажання мати дитину перебороло страх її втратити. Я завагітніла Андрієм.

І знову та сама пісня з токсикозом, 20-ма тижнями під крапельницями, постійною загрозою – спочатку переривання вагітності, а потім передчасних пологів. Мені пощастило мати першу негативну групу крові – потрапити в ті самі нещасні 2% людей, у жилах яких тече саме така група і такий резус.
Андрія я не виносила, Андрія я вилежала. Але я його народила. Після тяжкої вагітності пологи мені здалися прогулянкою в осінньому лісі. Мені було 32 роки і я твердо сказала собі: я більше не буду вагітніти, у мене вже нікуди навіть крапельниці ставити.

Але минув час, 33, 34, 35, 36... І ось у 36 років, коли маленький Андрійко почав дорослішати, я до фізичного болю захотіла ще дитину. Оскільки проблем із зачаттям у мене не було, ми з чоловіком взялися планувати вагітність.

Але минав місяць за місяцем, а результату не було. Ми почали ходити по лікарях, відповідь була одна: «У вас все добре». Отак під гаслом «У вас все добре» минув ще рік, і зрештою я наважилася піти до репродуктологів.

Клініку ISIDA я знала добре – я стояла на обліку в ISIDA з Андрієм. Мої знайомі з допомогою репродуктивних технологій благополучно вагітніли і народжували дітей там же. Тому запитання, куди саме йти, в мене не виникало. Але ось до кого з лікарів? Отут почався квест. Я вивчила всі форуми з репродуктивних технологій в Україні і виявила, що найбільш кваліфікованим репродуктологом, який береться за найскладніші ситуації, за всіма відгуками, є Хажиленко Ксенія Георгіївна. Запис до неї був на місяць уперед, але кого це могло зупинити?

На перший візит до Ксенії Георгіївни я прийшла з папкою аналізів, вона мені теж сказала, що не вбачає у мене проблем. Але її бентежив мій анамнез, вона припустила, що проблеми з невиношуванням у мене через кров. Я пам'ятаю її слова: «Завагітніти – це ми допоможемо, а от виносити – тут треба розбиратися». І ми почали розбиратися. Не хочу описувати проблеми та діагнози, сенсу в цьому немає, але Ксенія Георгіївна таки докопалася, що проблеми – зі згортанням крові. Начебто проблему знайшли, ура, то давайте вагітніти!

Я пам'ятаю, як просила Ксенію Георгіївну підсадити два ембріони і як вона категорично відмовлялася. Викликала мого чоловіка, говорила про високі ризики в зв'язку з віком, а також супутніми проблемами з кров'ю, викликала ембріолога, і в результаті не давала підсаджувати двох. Почалися наші ходіння. Підсадка – вагітність – викидень. Підсадка – вагітність – викидень. Підсадка – вагітність – викидень.

Скільки було пролито сліз... Я не хочу і не можу передавати, як із кожним викиднем я заново переживала смерть першого сина. Як з кожним викиднем я вмирала. Як я вила до стелі. І тільки усвідомлення, що є старший син, якому я потрібна, змушувало мене брати себе в руки. Ніколи не забуду, коли після чергового викидня Андрій запитав: «Мамо, чому немає живота? Де братик? Він помер?».

Ксенія Георгіївна відмовляла мене експериментувати далі, порадила зайнятися усиновленням. Я б залюбки, але в нашій країні це практично нереально. Однак це інша історія, і я її коли-небудь обов'язково опишу.

Отже, мені 40 років, і я ухвалюю рішення, що Богу видніше, це моя остання спроба завагітніти. Я вмовляю Ксенію Георгіївну, що це – востаннє. У день підсадки Ксенія Георгіївна зайшла до палати і поставила мені абсолютно дивне запитання: «Ви не проти, якщо ми підсадимо двох? На те, що вони приживуться обидва, – всього 5% ймовірності». Я була вражена, адже попередні кілька років я її вмовляла підсадити двох, однак вона не погоджувалася.

І ось на 5-й день після підсадки я роблю тест і бачу 2 смужки. Уже тоді стало зрозуміло, що прижилися двоє. Ксенія Георгіївна картала себе, що це на неї найшло. Так почалася зовсім інша вагітність. На початку вагітності я поїхала в Карпати, і коли мені було зовсім погано, куталася в ковдру і сиділа на балконі – дихала повітрям. Я, звісно, розраховувала хоч на одну дівчинку, але на сьомому тижні вночі я прокинулася і подумала: «Там Льолік і Болек».

На УЗД у 12 тижнів мої припущення обережно підтвердили, але мені було однаково, аби виносити. У 14 тижнів я зрозуміла, що одна дитина – це Остап. У 16 тижнів я зрозуміла, що друга дитина – це Давид. Так, моя вагітність не була безхмарною, і хоч Ксенія Георгіївна і не веде тепер вагітних, але за найменших проблем я бігла до неї.

Усі говорили: доносіть хоч би до 32 тижнів – це вже перемога. У 33 тижні – як грім серед ясного неба – почалася пологова діяльність. Лікар, який спостерігав мене в ISIDA, відправив мене в стаціонар народжувати. І знову Ксенія Георгіївна сказала: «Усе буде добре!». І знову мала слушність.
Лікарі робили все можливе, щоб дотягнути до 37 тижнів, за це їм велика подяка. У день пологів першою до реанімації залетіла Ксенія Георгіївна і, побачивши мене в сльозах від щастя, сказала: «Я вже бачила дітей, і припиніть плакати! Я сама зараз почну плакати».

Зараз, дивлячись на двох своїх малюків, я не уявляю, як я без них жила досі. Це таке щастя, це така радість, це таке натхнення, це такий кайф. Ці ручки, ці посмішки, ці агушки – я не знаю, як я без них жила б зараз. І найголовніше: коли народилися мої хлопчики, я вперше за 20 років відпустила мого першого сина. Відпустила психологічно. Ми з ним коли-небудь зустрінемося, і він все одно завжди буде в моєму серці.

А зараз я найщасливіша мати трьох хлопчиків. Так, я більше ніж впевнена, що дітей роздають на небесах, але руки, які мені передали дітей із небес, – це були руки Ксенії Георгіївни.

Дівчата, не здавайтеся, не втрачайте надію! Ніколи. Шукайте свого лікаря – і все вдасться. Знайдеться лікар, через руки якого з небес вам передадуть довгоочікуваного малюка.

знижка на спостереження вагітності і пологи

Ви вже знаєте про те, що вагітні, і шукаєте клініку, фахівцям якої можна довірити здоров'я свого малюка? Оцініть наші спеціальні пропозиції.

Клініка ISIDA робить подарунок майбутнім мамам – пропонує скористатися такими спеціальними пропозиціями:

«ISIDA test drive» – це можливість отримати безкоштовно першу консультацію лікаря-гінеколога у відділеннях клініки ISIDA:

а також – пройти УЗ-дослідження в цих відділеннях.

Скориставшись спеціальною пропозицією «ISIDA test drive», Ви отримуєте можливість особисто ознайомитися з клінікою ISIDA, сформувати власну думку про рівень професіоналізму фахівців клініки, рівень сервісного обслуговування тощо. Ця спеціальна пропозиція дійсна тільки для пацієнток у першому триместрі вагітності, які ще жодного разу не були в клініці ISIDA.

Детальніше: ISIDA test drive