Що для Вас ISIDA?
Як акушер-гінеколог із великим акушерським стажем (понад 30 років) я вважаю клініку ISIDA місцем роботи мрії для кожного акушера. І можу пояснити, чому саме так. Я маю можливість порівнювати її з іншими, дуже достойними та поважними клініками, з великою кількістю пологів на рік (такими, як, наприклад, клініка екстрагенітальної патології – заклад найскладнішої акушерської допомоги в Україні). Але клініка ISIDA – це заклад європейського рівня. Не лише гарне приміщення з естетичним інтер’єром і найсучаснішим обладнанням, де всього вдосталь. Головне для мене – це люди, які тут працюють. Це мої колеги, моя команда, завдяки якій можна сміливо йти на будь-яку акушерську ситуацію. Жодна складна операція або ситуація в пологовій залі не становить проблеми, коли поряд надійні друзі, справжні професіонали найвищого ґатунку, які в будь-яку мить підтримають тебе та без пояснень зроблять усе як треба. Це чудова командна робота. Колектив злагоджений, у ньому кожен знає своє місце і свої обов’язки – що він має зробити, коли і як швидко. Це найцінніший досвід. Це те, чого не придбати за жодні гроші. Це те, що напрацьовується роками. Саме тому кожного разу я йду до ISIDA, як на свято, навіть коли мене викликають на якийсь складний випадок. Дійсно, я хвилююсь, але я знаю, що буду не сама, і це надихає.

Пригадайте свій перший день в ISIDA. Яким він був, які залишив враження?
Уперше я прийшла в гості до колеги. Перше враження – це щасливий шок. Вау! Насправді? Невже в Україні є такі клініки, які я бачила лише в Німеччині чи Ізраїлі? Клініка збудована, згідно з найсучаснішими стандартами, чиста, сяюча, нова. Тоді я ще не знала, хто і як тут працює. Просто перше враження.

Саме тоді з’явилось бажання тут працювати?
Остаточно – ні. На той час я працювала у клініці екстрагенітальної патології, це було моє, це була тема моєї другої дисертації, і про зміну місця роботи я навіть не думала. Хоча, треба визнати, що клініка екстрагенітальної патології – це дуже важка робота для акушера-гінеколога, зокрема для жінки. Тому, можливо, десь у глибині думок і з’явилось таке бажання: вау! Було б чудово, якби я працювала саме тут.

Розкажіть, як Ви обрали свою професію?
Я дуже добре пам’ятаю цей момент. Це був четвертий курс медінституту, перше заняття з акушерства, яке проводив Леонід Андрійович Шевлюк. Він закохав нас в акушерство з першої миті. Це пологи, це диво народження нового життя. Мені одразу захотілось прийти до нього на гурток з акушерства і гінекології, і відтоді – це любов. 4-й, 5-й, 6-й курси – у 8-й клінічній лікарні на Севастопольській площі. Це той величезний пологовий на 600 акушерських місць. Це в ньому було по 2 500-4 000 пологів на рік.

А Ви пам’ятаєте перші пологи, на яких були присутні?
Це саме ті пологи, на яких я була присутня на четвертому курсі. Але відчуття від пологів, які я бачила, і тих, які сама приймала, дуже різні. Це така приголомшлива відповідальність за два життя водночас – жінки і дитини. Відчуття різні, але їх поєднує незмінне захоплення від народження нового життя. Це можна бачити тисячу разів, але ніколи не з’явиться байдужості. Перший крик дитинки, сльози щастя матусі, те, як вона пестить малюка, прикладає до грудей. Це незбагненно і це – здорово!

А коли Ви зрозуміли, що хочете присвятити себе медицині?
Від самого початку, скільки себе пам’ятаю, я завжди хотіла допомагати та лікувати. Коли була зовсім малою, в уяві була санітаркою. В мене була така сумочка через плече з червоним хрестом. Коли подорослішала (як робили щеплення), то стала медсестрою. А в 2-му класі (мені було вісім років) мене прооперували через апендицит, і відтоді я стала хірургом. Усі ляльки в мене були з видаленим апендиксом, а ведмедики швидко руйнувались від справжніх уколів (бо їх раніше набивали тирсою, а вона гнила від води). Потім я лікувала свого брата, друзів. Поки робила це безпечно, все було чудово. А після того, як почала робити їм уколи справжнім шприцом, мене покарали і довелося тимчасово полишити хірургічну практику, обмежившись терапією.

За що покарали?
Я зробила братові укол. Справжнім шприцом із голкою і водою. На щастя, неглибоко. Він спершу не погоджувався, але я вмовила його, пообіцявши якусь річ, яку він дуже давно хотів. А оскільки він із дитинства хотів бути генералом, то мужньо терпів, аби досягти бажаного. І я отримала досвід. В результаті я – медик, він – офіцер, тож усе склалось добре. І він мене не видав.

На Вашу думку, у чому секрет того особливого духу, що панує в ISIDA?
Я вважаю, що секрет – у загальній політиці клініки. Так, безсумнівно, це європейська клініка з інтелігентним ввічливим ставленням до пацієнтів. Але є ще наше особливе слов’янське тепло. До кожного пацієнта ставишся, як до рідного. Ти приходиш до клініки, як у свій великий дім, і тут є людина, яка потребує твоєї допомоги. Дійсно, ця допомога буде такою, яку я хотіла б для себе. Ця політика культивувалась від моменту народження ISIDA і чудово працює. Коли люди чують, що ти ставишся до них, як до близьких друзів або навіть рідних, вони зовсім інакше сприймають усе. Навіть ті, хто від початку був налаштований на конфлікт, як той їжак, дивується твоєму ставленню – «Справді? Ви дійсно так вважаєте?». І я відповідаю «Так! Я поважаю Вашу думку як жінки, мені абсолютно зрозумілі всі Ваші претензії. З оцим і з оцим я погоджуюсь, а в цьому дозвольте Вас переконати». Коли спілкуєшся з людиною таким чином, тебе чують усі.

Дійсно, до нас приходять пацієнти з різним вантажем досвіду, статусу, віку. Яким чином Вам вдається навіть у гострих ситуаціях дотримуватись принципу, що пацієнт – це друг?
Справа в тому, що я переконана: лікарська професія, лікування – це щось, дароване людині самим Богом. Не хочеш – не йди. Людина в лікування має йти за покликом. У такому разі можна спілкуватись спокійно з будь-яким пацієнтом: приймати той факт, що його світосприйняття відрізняється від мого, приймати його думку і, знаючи трохи більше в медицині, намагатись із позиції його поглядів переконати в необхідному. Я не вважаю себе експертом з ядерної фізики або комп’ютерних технологій, але в медицині дещо знаю, і постійно удосконалюю свої знання, і ставлюсь до пацієнта із теплом і розумінням. То він просто вимушений почути мене – зазвичай це має свій позитивний результат.

Скажіть, а в чому, на Ваш погляд, глобальна місія ISIDA?
На мою думку, ISIDA – це приклад для будь-якого медичного закладу в Україні: від репродуктивної медицини до геронтології. І самі стіни, і обладнання, і ставлення до людей має бути саме таким, як в ISIDA.

Уявіть собі, що через багато років Ви опинились у затишному гірському будиночку біля каміну, в оточенні внуків і правнуків. Пригадуючи ISIDA, що Ви їм розкажете?
Я розповім про те, що йшла на роботу, як на свято. Мені неважко було підводитись вранці, не треба було примушувати себе працювати, бо склалося все – улюблена робота, умови та ставлення колег. Для мене це дуже важливо: коли працюєш у команді, коли поряд справжні друзі, які можуть разом із тобою працювати над завданням будь-якої складності, а потім із таким самим завзяттям разом пити каву, відпочивати та усміхатись. Це – неперевершено!

Які Ваші побажання співробітникам ISIDA із нагоди 26-річчя?
Кожному, хто працює в ISIDA, я бажаю таких самих почуттів, як у мене, – йти на роботу із задоволенням. А ще хочу побажати стабільності в країні, яка дала б можливість гідно оцінювати достойну працю, щоб мотивація була ще більшою.